Press "Enter" to skip to content

Велопохід – Буцький каньйон (по слідам спогадів) – частина перша

Ідея і трохи історії

Ідея кудись чкурнути виникла майже одразу, як у мене з’явився особистий велосипед.

Взагалі я з дитинства досить серйозно мріяв про дві речі – фотоапарат та велосипед. Так вийшло, що фотоапарат з’явився першим. Але не було змоги кудись, головне самому, виїжджати. Не люблю я когось просити, від когось залежати… Тож фотоапарат більшість часу лежав і чекав.

Перед черговою кризою спрацювала чуйка. Думаю, якщо я не куплю велосипед зараз, то потім ще не скоро він у мене з’явиться.

Вигріб усе що міг і таки придбав по рекомендації Cyclone Pro SLX 27,5.

Зразу ж зачухалось в одну місці – треба кудись катнути.

Було трохи розкаток з братом по селам білоцерківського району… Частенько з ним думали про те куди махнути по серйозному. І треба було так щоб і не тяжко на перший раз, і не сильно далеко, бо робота у нас і на довго ми не зможемо. Планували відвідати Іллінецький кратер (до цих пір плануємо), потім якось перекинулись на Буцький каньйон.

Отож 6 травня 2014р на нашому білоцерківському форумі я створив запис про майбутній похід. Збирались їхати десь через місяць. Питали про допомогу порадами, так як власного досвіду в таких подорожах у нас не було, одночасно очікуючи, що до нас ще хтось приєднається і буде веселіше.

Але !!! Наш “місяць” затягнувся аж до 6го вересня. Зібралося нас їхати 6 чоловік. Були внесені корективи, що до вибраного маршруту…

Планували їхати з середньою швидкістю десь 20 км/г.

Всі фото, якщо не буде вказано окремо, зроблені у вересні 2014 року. Автор панорам і більшості фотографій мій брат.

Збори

Так як це був наш перший велопохід – прийшлося купувати деяке необхідне для нього спорядження. Зокрема багажники, велобаул, рюкзак. Де що у брата вже було типу – каремати, спальники, пальника Primus та намету Terra Incognita Ksena 2.

Ми з братом збиралися окремо.

Брат на сушив м’яса. Я купив консервів, каш, солодощів. Перекусу в дорогу, у вигляді плавлених сирків “Дружба. Чомусь взяли з собою по 2 літри води.

Тоді велобаул у нас був один – у мене. В нього пішли більш менш дрібні речі та їжа. На багажник брата закріпили намет, каремати та спальники.

Перший день

А так прокидається Сонце біля томиловського лісу

З Білої Церкви до Рокитного їдемо через Томиловський ліс, потім грунтами майже вздовж берегів річки Рось і через Сухоліський ліс до села Синява.

Світанок
Світанок

Купа роси, ноги змокли дуже швидко, і, навіть, пальці від холоду почали німіти. Потім, вже як Сонечно вийшло, все почало сохнути на тілі.

Вишиванка з намистом

І купа купа туману вздовж річки Рось.

Казково
Дууже казково
Дерева в молоці, правда молоко вже рідшає

Трохи нашої компанії:

Діма
Наташа
“Молодий та зелений” я

Деякі з нас були в сандалях (вело). Я ж одягнув кеди. Вони хоч і сохнуть довше, але для мене було принциповим захистити пальці і особливо нігті від фіг-зна-чого-що-може-трапитись-в-дорозі. Те що в сандалях можна і по калюжам пройти мене не сильно зупиняло, я міг і в кедах так само пройти, ніколи сильно не переймався з цього приводу.

Форсуємо перепону – вирита канава, через яку перекинута дошка товщиною мабуть не більше 30мм… сильно вона прогиналася під нами.
Після форсування чергового болітця, виявилося що у брата відвалився вело комп’ютер. Намагаємося знайти.

В Рокитно біля одного магазинчика у нас перший привал.

Стоянка ))
Мій брат, Вова

Поїдаємо “Дружбу”.

Далі… а далі я зупинявся дуже часто, або часто злазив з велосипеда та йшов пішки. Не те щоб дорога була важка. Але підйоми мене дуже виснажили. Пряму дорогу я пройшов би майже без проблем, а тут… Їдеш їдеш і… черговий підйом, та скільки ж можна.

Брат був витриваліший. Він до цієї поїздки вже довго катавсь на велосипеді – майже кожен день на роботу. І він постійно чекав поки я до нього доплентаюсь. А потім ми разом вирушали і наздоганяли інших, які вже чекали нас двох.

dsc_0062_dxo
Доріжка в небо… невеличка… це я перефразував…якщо ви розумієте про що я 😉
просто так

Але є й плюси в такому повільному темпі – поки я до нього доповзав, у брата був час на те щоб все роздивитися і пофотографувати.

Україна
Україна
Україна
Україна

Біля Таращі робимо привал.

Тараща
Тараща
На привалі думаємо як їхати далі

Десь на шляху у Наталки, єдиної дівчини в команді, ламається консольний багажник. Багажник вже був зварений в місці злому. І якщо не помиляюсь то наша поломка була вже третьою. На пропозицію викинути його, Наталка сказала, що у неї пов’язано з ним багато спогадів, він з нею багато чого пережив. Тож кріпимо пораненого і веземо його з собою.

Зламаний багажник

До-речі, саме на цій поїздці я остаточно зрозумів що у мене якісь проблеми з правою частиною тіла. Дуже часто німіли права рука і права нога. З лівими все було гаразд. І це також впливало на темп руху – тяжко їхати коли не відчуваєш керма і педалі. Не те щоб рука і нога раніше не німіли, було звичайно коли катали по білоцерківському району. Але якось я не сильно звертав увагу на те. А тепер зрозумів, що щось потрібно з цим робити. Бо плани, не зважаючи на те що мені таки було капець як тяжко їхати, на далекі покатушки в голові роїлися та множилися.

Наталі
Вадим
Ще трохи Вадима
Десь на просторах Черкащини
Десь на просторах Черкащини. Тобто я вже був на просторах, продовжую тягнутись вверх ;), а брат ще до…

Остаточно “здуватись” я почав десь на 80км шляху.
По-перше, ще мало було тренувань, і в даному випадку основна проблема в загальній кількості накатаних кілометрів та годин, а не в тому що я не зміг би фізично проїхати такий шлях.

Морозиво (звук З тут треба читати сипиляво ))

І це веде до другого пункту – відсутність досвіду. Розподіляти навантаження, вчасно перемикати швидкості і не вистачало витривалості для підйомів. Не міг я тоді крутити швидко і довго. Зараз вже звичайно краще, але все одно – сильно давити топталки і менше робити обертів мені менш виснажливо, ніж правильно педалювати. Продовжую вчитись ).

По-третє, я не знаю чому, але…. не спрацювало в голові щось… ми купили і тащили з дому (на мені)) ) те, що можна було купити там. Це не пустеля і не дикий степ, де потрібно заздалегідь запасатись провізією…
– газовий балон + пальник
– консерви
– каші
– та воду !!!
Це з самого тяжкого )). Інше хоч і мало вагу, але то дрібниці… Каші на справді не тяжкі просто їх можна було не купляти заздалегідь.

Причому, якщо на початку шляху було легко і потенційно думок не виникало, про те що можна якось полегшити, то навіть коли стало тяжко, все одно не додумався хоча б воду вилити ((

Приїхали ми аж перед самими сутінками. Табір розбивали уже при світлі ліхтарів, при погляді тоді ще цілого Леніна і одинокого дальнього ліхтаря…

Місяць

 

Facebook Comments

Поділитися

В гору